Журжинське городище

Вітаю Вас, Гість · RSS Субота, 21.04.2018, 16:01


Blogger Tips And Tricks|Latest Tips For BloggersFree BacklinksBlogger Tips And TricksBlogger Tips And Tricks|Latest Tips For BloggersFree BacklinksBlogger Tips And Tricks

English German Russian


  ДИПЛОМИ ТРК "ТІКИЧ"









             
Яндекс.Метрика



























       

        
                  ПОГОДА


ЖУРЖИНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

(Спілка «Витоки» у краєзнавчому русі України: досягнення і перспективи / Упорядник М. І. Бушин, В. М. Щербатюк. – Черкаси, 2004. – С. 102–107)

Журжинецьке городище   
    Корінне населення Середнього Подніпров'я сформувалося в найдавніші часи. Як свідчать археологічні знахідки пізнього палеоліту, трипільської, зарубенецької, черняхівської матеріальних культур, землі середньої Наддніпрянщини стали консолідуючим ядром українського етносу, основою якого було осіле населення, що займалося землеробством і скотарством[1].

       Землі Лисянщини знаходились на території, яка з-поміж інших земель України найактивніше використовувалась прадавніми людьми. Випадкові знахідки знарядь праці, залишків посуду людини епохи неоліту, бронзового віку підтверджують, що наші пращури проживали на землях сучасної Лисянщини. На початку ранньої залізної доби відбулося становлення орного землеробства в українському лісостепу, починає консолідуватись лісостепове населення, яке представлене чорноліською культурою.

       У час розквіту у Середньому Подніпров'ї чорноліської культури відбулися значні зміни: зокрема, на зміну привозній бронзі прийшла виплавка заліза із болотної і озерної руди, орне землеробство стало провідним у системі протослов'янського господарства. Відкриття заліза привело до перевороту в господарюванні, а також у військовій справі. Це вивело східну частину праслов'ян на вищий щабель розвитку, переддержавний етап первіснообщинного ладу[2].

        Квітуча зона землеробства й ремесла, що сформувалася на території Дніпровського правобережжя, дуже рано почала приваблювати південних кочовиків. У намаганні протистояти кіммерійцям, а пізніше скіфам, лісостепове населення згуртувалось і звело величезні городища, обведені високими валами та глибокими ровами. Це, наприклад, Мотронинське городище неподалік м. Чигирин Черкаської області, площа якого становить близько 200 га, Трахтемирівське напроти Переяслава-Хмельницького -близько 500 га, Більське на Ворсклі (4 тис. га), Ходосівське під Києвом (2 тис. га) та ін. [3]. Поряд з цими гігантськими городищами можна поставити і Журжинецьке городище.

       Журжинецьке городище – одне з найбільших укріплених поселень в Україні доби раннього залізного віку. Вивченням цього городища займались ряд місцевих краєзнавців. Зокрема, М.П. Лубко подав декілька версій його походження в своїй праці «Знаменитий і многолюдний град» [4]. Самотужки детально досліджував городище і лисянський аматор І.К. Безвершенко. З дослідженням Журжинського городища пов'язані імена відомих дослідників та археологів. В 1985 р. давнє поселення досліджували С.С. Бессонова, С.А. Скорий, Г.Т. Ковпаненко [5]. Експедиція археологічної інспекції Черкаської облдержадміністрації на чолі з старшим науковим співробітником О.В. Назаровим весною 2001 р. також вивчала укріплення поблизу с Журжинці Лисянського району, встановила ряд особливостей даного городища.

       Укріплене городище, на думку деяких дослідників, датується VI ст. до н. є. Але залишки ліпної кераміки чорноліської культури, знайденої на території городища, дають можливість вважати, що поселення виникло ще до VIII ст. до н.е. Журжинецьке городище витягнуте по осі південний схід-північний захід, має площу близько 700 га, оточене валом, який ще й досі вражає своєю неприступністю. Він має висоту до 10-12 метрів, а на деяких ділянках і більше. На значній частині городища зберігся рів. Рельєф місцевості дуже нерівний і в деяких місцях вал проходить по підвищенню над глибокими балками.

       Південно-східна частина городища, на схід від с. Хижинці заросла листяним лісом. Саме ця частина укріплення збереглася найкраще [6].

       У центрі городища, на схід від с. Журжинці, проходить внутрішня лінія укріплення площею близько 47 га. Вал охоплює високий майданчик, порізаний невеликими балками.

       Журжинецьке городище має свого роду унікальні фортифікаційні особливості. Вали на деяких ділянках розташовані дещо зигзагоподібно. Це давало можливість обстрілювати ворога під кутом, з двох сторін. Виявлено два входи в городище з північної та південної сторони. В'їзд в поселення в основні ворота закривався допоміжними воротами з новими укріпленнями. Таким чином, коли ворог пробивався в основні ворота, він попадав у пастку, яка обстрілювалася з обох боків. Вали городища в основі мали дерев'яний каркас, що давало можливість валу не розсипатись і довше служити. Щоб збудувати таке велике городище, потрібно було задіяти велику кількість людей, впродовж багатьох років. Це свідчить про велику людність Журжинського городища, яке виступало своєрідним центром хліборобської території.

       Мешканці Журжинського городища – це лісостепове населення, яке представляє чорноліську культуру. Свою назву культура отримала після обстеження співробітниками Інституту археології АН УРСР під керівництвом О.І. Тереножкіна великого городища, розташованого на території Дніпровського Лісостепового Правобережжя в межиріччі Дніпра та Дністра. Цікаво: згадана територія практично збігається з районами розповсюдження давньослов'янських назв річок - гідронімів. Це підкреслює зв'язок чорнолісців із носіями протослов'янської мови. Пізніше правобережні племена Середнього Подніпров'я почали називати скіфами-орачами. Але між скіфами-орачами і скіфами-кочівниками існували великі відмінності. Ймовірно, вони мали різне походження [7].

       Саме тут, на території Середнього Подніпров'я, на думку відомого історика Б. Рибакова, слід шукати царство геродотівських сколотів, які мали ранньокласове суспільство з ознаками рабовласницького ладу. На думку вченого, Геродот та Пліній відводять місце союзам біля Гіпаніса (Південний Буг) і Тікича, а також між Дніпром і Тясмином[8]. Це твердження підкріплюється археологічними знахідками. Доведено, що існує концентрація знахідок чорноліської культури на Правобережжі, від Дніпра до Тясмина, що відноситься до цього періоду. Можливо, Журжинецьке городище було одним з центрів іншого союзу біля Гіпаніса-Тікича.



       Журжинецьке городище слугувало не лише місцем проживання. За його укріпленням ховалися від небезпеки жителі навколишніх поселень разом із худобою. Можливо, що ранньоскіфське поселення, яке знаходиться в Лисянці, є таким. Це поселення - ще малодосліджене, займає площу близько 40 га., обмежене балками та річкою. Поселення започатковане в передскіфський час, близько VIII ст. до н. е. В 2001 р. завдяки згаданій вище експедиції під керівництвом О.В. Назарова поселення було частково досліджене. На ділянці траншеї в 600 метрів, біля Лисянської районної лікарні, було знайдено горщик, велику кількість решток ліпного посуду та інші знахідки. Виявлено гончарну чи плавильну піч. Знайдено й металеві рештки: бронзову булавку та рештки залізних виробів. Знахідки відповідають чорноліській культурі. На території поселення близько знаходяться ґрунтові води. Знайдено уламки болотної залізної руди. Можливо, тут знаходився своєрідний плавильний центр. Оборонних укріплень не виявлено, очевидно, мешканці поселення ховались від кочовиків в Журжинському городищі. Ймовірно, що поселення переходить в часи ранньозарубенецької, а потім і пізньозарубенецької культури, що свідчить про безперервне життя населення в нашому краї з VIII ст. до н. е. по II ст. н.e., тобто сягає ранньослов'янського часу.
       Зведення чорнолісцями городища фіксує не лише намагання протистояти степовим кочовикам, а й сильну організацію управління, яка спрямована на захист інтересів народу. Вали та рови захищали оселі простих мешканців. Городище також захищало довколишнє населення, разом з худобою.

       Розташування Журжинського городища поряд з поселенням свідчить, що воно виступало організуючим осередком певної хліборобської території і в них були зосереджені органи управління та ремісниче управління. В цей період складаються прості вождівства, головною рушійною силою цього процесу був, головним чином, не внутрішній розвиток цього населення (поява надлишкового продукту), а протистояння Степу й Лісостепу, що відтепер чітко розділилися на два господарсько-культурних типи. В існуванні економічно сильних сусідів були зацікавлені й самі кочівники. Свідченням обмінних зв'язків між лісостеповою та степовою людністю є наявність чорноліського посуду в кіммерійських похованнях. В Лисянському передскіфському поселенні знайдено [ цей текст тільки для зареєстрованих користувачів - зареєструватися на сайті ]

       Підсумовуючи наявні дані про Журжинецьке городище ранньої залізної доби, маємо підстави вважати що на землях Лисянщини існувало могутнє землеробське населення, економічний та військовий потенціал якого давав можливість протистояти загрозі зі Степу.


Література

1. Чабан А.Ю. Середнє Подніпров'я. В 2-х кн. - Черкаси: 1999. – Kн.1 – C. 11.
2. Там само. – С 59.
3. Бунятян К.П. Давнє населення України. – К.: Либідь, 1999. – С 187.
4. Див. Лубко М.П. Знаменитий і многолюдний град. – Полтава, 1998.-264 с
5. Див. Ковпаненко Г.Т., Бессонова С.С., Скорий С.А. Памятники скифской эпохи Днепровского лесостепного правобережья. – К.: Наук, думка, 1989. – 336 с.
6. Ковпаненко Г.Т., Бессонова С.С., Скорий С.А. Вказ. праця. – С. 20
7. Давня історія України (під кер. П.П. Толочка): в 2-х кн. – К.: Либідь, 1994. – Kн.1. – C. 100.
8. Чабан А.Ю. Вказ. праця. – С. 61.
9. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України. – К.: Вища шк., 1994. – С. 133.
Flag Counter
Copyright UR3CPI на технологиях UCOZ © 2018
Яндекс.Метрика