Лисянський монастир

Вітаю Вас, Гість · RSS Понеділок, 20.11.2017, 02:47


Blogger Tips And Tricks|Latest Tips For BloggersFree BacklinksBlogger Tips And TricksBlogger Tips And Tricks|Latest Tips For BloggersFree BacklinksBlogger Tips And Tricks

English German Russian


  ДИПЛОМИ ТРК "ТІКИЧ"









             
Яндекс.Метрика



























       

        
                  ПОГОДА

Лисянський свято - троїцький монастир


( Спілка «Витоки» у краєзнавчому русі України: досягнення і перспективи / Упорядник М. І. Бушин, В. М. Щерба тюк. – Черкаси, 2004. – С. 133–137)

       Лисянський Свято-Троїцький монастир було засновано в 1656 р. Знаходився він в декількох верствах на північ від містечка Лисянка над річкою Лисянкою. Збудовано монастир за кошти лисянського сотника (можливо Яцька Губиненка). Свою назву православний Свято-Троїцький монастир отримав від лісів, в яких перебував. Монастир був добре укріплений, обнесений валами, для захисту мав декілька гармат. Під час перебування в 1656 р. у Лисянці Антіохійського патріарха Макарія ІІІ, на прохання сотника він освятив монастир. В 1657 р. лисянський полковник Дем’ян Якимович подарував Свято-Троїцькому монастиреві Напрестольне Євангеліє з власним підписом.

       В 1662 р. польський король Ян Казимір жалував грамоту, згідно з якою за лисянським монастирем утверджувалось право володіти селами Неморож, Бучайнівка, що знаходились в Звенигородському старостві. Крім цього монастир мав угіддя, велику пасіку та сад. В 1670 р. польський король Михайло грамотою дав монастиреві право на володіння селами Смільченці, Ганжалівку, Миски, Будище, Шестеринці, Настасинці Лисянського староства. В 1781 р. король Станіслав Август підтвердив ці пожалування.

       Під час нападу татар монастирська церква була спалена. Протягом тридцяти років в монастирі проживали бродяги-розбійники (можливо козаки). Надалі історія монастиря стає більш відомою, але вона представляє собою постійну боротьбу православних та базиліан за право володіти монастирем та маєтками. Василіани (базиліани) – члени чернечого греко-католицького ордену, що виник в результаті монастирської реформи митрополита Й.В. Рутського (1617 р.), який об’єднав усі уніатські монастирі в одну конгрегацію (об’єднання монастирів, що дотримуються одного статуту).

       В 1729 р. коронний хорунжий Яблоновський, побачивши, що монастир був пристанищем для "гультяевъ”, поселив у ньому базиліан. Яблоновський поставив керувати Лисянським базиліанським Свято-Троїцьким монастирем монаха Кунцевича та подарував монастиреві слободу й право на його заселення. Кунцевич скористався цим правом, слободу було заселено, виник хутір Монастирок (нині с.Жовтень). Але благоустрій монастиря був недовгим. Православні вигнали базиліанців з монастиря й володіли ним кілька років. Кунцевич утік в м. Умань, де невдовзі помер.

       Завдяки зусиллям польського двору в монастирі знову запанували базиліанці на чолі з Сичинським, який також згодом помер. Він так і не зміг повернути втрачені монастирем володіння. Новим начальником Лисянського базиліанського монастиря став Гавриїл Баєвський. В 1757 р. князь Юзеф Яблоновський, син коронного хорунжого Яблоновського, подарував базиліанам споруду старого замку, а також церкву, яка знаходилась в Лисянці і була вільною. Яблоновський повернув слободу і дав велике місце для монастирських будівель, фільварку, дав розпорядження побудувати невелику каплицю. Фундатор Лисянського базиліанського монастиря призначив монастиреві на утримання щорічну допомогу в сумі 200 польських злотих.

       Під час Коліїївщини в 1768 р. православні на деякий час знову повернули монастир та його володіння. Над прихильниками католицької віри гайдамаки вчинили розправу, але суперіора (управляючого великим монастирем ) Баєвського та ксьондза Іосафата Глємбацького з-під шибениці випросили підмонастирські люди. За допомогою російського загону на чолі з майором Вишняковим, базиліанців було розігнано і протягом трьох років при монастирі були православні. Всі вищезгадані події негативно відбилися на благоустрої монастиря, який поступово занепадає. В 1774 р. православним настоятелем став Іаков Крамаренко. Суворої влади з постійним контролем над собою ченці не мали, тому вороже зустріли новопоставленого ігумена Іакова. Про ці події ми дізнаємось з доповіді від 1775 р. ігумена Лисянського православного монастиря ієромонаха Іакова про ченців єпископу переяславському Іову. В документі згадуються ієромонах Феофім, який до приїзду Іакова Крамаренка невідомо куди подівся, а також ієродиякон Антоній та монахи Діоніст, Варнава та Інокентій. Невдовзі ієродиякон Антоній і монах Варнава, після багатьох непорозумінь та суперечностей, покинули монастир. Антоній перейшов до Корсунського, а пізніше до Мотронинського монастиря, а монах Варнава зник невідомо куди. .

       В 1775 р. піддані базиліанців подали супліку (скаргу) отцю закону Ігнатію Назаревичу, в якій просили, щоб позбавили їх від злості неуніатів (православних) та прислати отців-уніатів у монастир : "…щоб нам до монастиря прислали законників уніатів … для єднання нас з церквою святою апостольською римською… поки решта віруючих не порозходилась… Ми виховані в унії святій і діти наші… ми були підданими законників уніатів коронної провінції, так і знову разом з дітьми нашими в підданство записуємося….Дня 25 листопада, року 1775 в Лисянці: Іван Полішук, Степан Дідуків зять, Василь Мирочник, Яким Пахлянів зять, Ілько Монастирський господар, Іван Козяр, Лука Дідуків зять, Дорохта Дідук, Ілько Махинка, Микита Покладко, Кузьма Кравець, Яків Шинкарь, Матвій Швець". Отримавши супліку, Ігнатій Назаревич з ксьондзами Севастіаном Смерчинським та Венедіктом Холевчинським прибув у Лисянку. Православний ієромонах Іаков Крамаренко, ієромонах Митрофан, монах Віктор вимушені були покинути монастир. Завдяки старанням Ігнатія Назаревича та пожертвам на монастир підданих, Лисянський базиліанський монастир невдовзі став предметом заздрощів францисканських монахів у Лисянці. На той час управляючим монастиря був Тарнавський, який звернувся з проханням про допомогу до жінки колишнього фундатора Юзефа Яблоновського. В 1777 р. княгиня Яблоновська повернула монастирю колишні угіддя, які подарував її чоловік. На прохання базиліан підвищити суму для утримання монастиря на 100 злотих щорічно, княгиня Яблоновська зверх отриманих ними до цього часу 200 злотих додала ще 1300 злотих (1000 злотих призначалася для утримання монастирської братії, 300 злотих – на різні церковні потреби). Майже через рік, виконуючи нове прохання базиліан, Яблоновська назначила їм ще 500 польських злотих щорічно, що надходили з її маєтку. Монастир недовго володів угіддями, ще при житті Тарнавського в монастирські справи втрутився уповноважений Лисянської волості Прушинський, який забрав у монастиря землі. Тільки після виїзду Прушинського з Лисянки, інший управляючий монастиря Феодот Палинський вернув право на володіння монастирськими землями.

       В 1781 р. власником Лисянського маєтку став Франциск Браницький. Почались суперечки щодо права володіння монастирськими угіддями. Управляючий базиліанським монастирем Погорилецький намагався повернути всі права та привілеї на право володіння угіддями , які були надані монастиреві в різні часи. Його справу продовжив інший управляючий монастиря Ієрофей Лісєнецький, який повернув права на володіння монастирськими угіддями. Надалі земельне питання про монастирські угіддя не порушувалося аж до закриття монастиря. В 1788 р. на кошти базиліанців, було збудовано дерев’яну церкву Святителя Миколая.

       Загалом щорічні доходи монастиря складали 2150 злотих (з них 150 злотих – власні монастирські кошти, інші кошти – пожертви фундаторів). До 1804 р. в Лисянському базиліанському монастирі відкрито школу, в якій навчалось кілька десятків учнів. На той час, василіанські школи відзначались високим рівнем викладання. Монастир володів достатніми засобами для утримання своєї братії та базиліанської школи.

       Кількість монахів була невеликою: до 10 осіб. У 1824 р. у монастирі проживали: Ігнатій Богданський, Феофіл Голечинський, Арсеній Калинський, Сільвестр Волянський, Северіан Сяркевич, Модест Тальницький, Іонникій Козачевський. Окрім них у монастирі проживали церковнослужителі та дворові люди (фільваркові), які утримувалися на монастирські кошти.

       В 1832 р. Василіанський Свято-Троїцький монастир в Лисянці було закрито, а село Монастирок стало державною власністю. В 1860-х рр. на ще стояла дерев’яна церква Святителя Миколая, але по старості служіння в ній не проводили. Монастирській церкві належав деякий капітал (до 500 карбованців), щорічний прибуток становив 60 крб., який забезпечувався Рогозянським маєтком. Капітал і прибутки були передані разом з церквою не православному відомству, а римо-католицькому, тому церква занепадала, а прибутки надходили католикам.
Flag Counter
Copyright UR3CPI на технологиях UCOZ © 2017
Яндекс.Метрика