КОЗАЦЬКА БОЯРКА
У ХVІІ ст. на Лисянщині існувало небагато поселень, оскільки наш край знаходився на прикордонні зі степом. Крім того через ці землі проходив сумнозвісний Чорний шлях, по якому татарські орди ходили на Україну. Однак найсміливіші та найвідважніші селяни, кому воля була дорожча за життя, хто міг сміливо вийти в степ і дати відсіч татарам, оселялися на благодатних землях. Втікачі осідали та заводили господарства, займалися мисливством, рибальством, бортництвом, уходництвом. Кожен селянин, ідучи на поле, брав з собою зброю на випадок нападу степовиків. Для боротьби з набігами створювалися місцеві загони, постійні сторожові пункти. Одним з стратегічних опорних військових пунктів було козацьке містечко Боярка, яке відігравало значну роль на прикордонні.
Вперше поселення згадується в наказі коронного польського. гетьмана С. Конецпольського князеві Я. Вишневецькому від січня 1644 р., щоб той рухався з військом з Корсуня на Боярку. В часи Визвольної війни середини ХVІІ ст. під проводом Б. Хмельницького Боярка відома як козацьке сотенне містечко Білоцерківського полку. У козацькому реєстрі 1649 р. у списку Боярської сотні значились: Яцько Капловухий, Клим Пустовойтенко, Семен Стрілець, Степан Прилепка, Степан Кудла, Стець Рамонченко, Харко Чиж, Феско Максименко, Василь Медвинський, Кирило Старий, Клим Сторож, Іван Сушка, Герасим Колпаків зять, Кузьма Спичинський, Олекса Спичинський, Кость Спичинський, Пилип Лочвей, Іван Мащенко, Ярема Трохименко, Іван Ворвуленко, Гринь Ковпак, Івашко Ворленко, Ярема, Гринь Демехненко, Лесько Сенченко, Грицько Дащенко, Олешко Павлов зять, Кость Мостовий. На чолі сотні стояв сотник Іван Валобородько, отаманом був Федір Гиря, який помилково названий Федором Сирою.
Після Переяславської ради 8 січня 1654 р. та переговорів між гетьманським та московським урядом було укладено військово-політичний союз двох держав. Військо Запорозьке повинно було присягнути на вірність російському государю. В міста Білоцерківського полку, для присяги на вірність московському царю, в січні 1654 був направлений дворянин Леонтій Лопухін. Ці події дають нам джерела, в яких ми знаходимо відомості про Боярку та місцеве населення:
На той час, містечко Боярка навколо поселення мало укріплення. В’їзд в містечко здійснювався через троє воріт. В центрі містечко було укріплене додатково частоколом, та трьома баштами. Через дві башти здійснювався проїзд. Для оборони містечко мало одну мідну пищаль, 4 залізних пищалі, які стріляли ядрами, а також 6 пищалей малого калібру. В Боярці діяли соборна церква мученика Христова Георгія та церква чудотворця Миколая.
В соборній церкві мученика Георгія на вірність московському царю присягла місцева шляхта: намісник Боярки Григорій Сахетський, Федір Луковський, Філон Івачевський, Іван Жеребка, Агафон Імшеленський, Степан Твердовський, Тимко Семенов, Григорій Толимський, Карпо Черкаський, Лаврін Лупинський, Грицько Березовський, Микола Бадовський, Григорій Зрайковський, Яким Чмеленський, Роман Гавритинський, Іван Голохваст, Іван Медведівський, Костянтин Костянтинов, Іван Царенко, Мартин Ценковський, Федір Жеребко. Всього 21 шляхтич. Також на вірність московському царю присягли і боярські козаки: боярський сотник Григорій Дементьєв (в козацькому реєстрі 1649 р. згадується як Демехненко Гринь), отаман Федір Гиря( цю посаду займав з 1649 р.), писар Яким Семенов, осавул Фома Рєзнік, хорунжий Іван Солошин та всі рядові козаки. Всього 89 козаків. Крім них присягнули 245 міщан Боярки, серед яких боярський війт Іван Чорномаз, бургмістр Яцько Паволоцький, писар Василь Козаровський. Всього присягнуло 354 жителі м. Боярки.
В Боярці на вірність московському царю присягнули також, козаки Чигиринського полку, які знаходились також і в Кам’яному Броді. Присягу прийняли 214 козаків, серед них і чигиринський полковник Яків Філіпов та Антон Моісеєв (очевидно, сотник), Грицько Яковлєв (очевидно, хорунжий). Всього в Боярці присягнуло 568 осіб.
У другій половині ХVІІ ст. в часи Руїни край, як й інші регіони Правобережної України, зазнав спустошень. Так у Ставищі було підняте повстання на чолі з козацьким ватажком Вареницею, яке придушив С. Чарнецький, вирізавши місцеве населення. Така ж доля спіткала й Боярку, Корсунь, Черкаси. На початку 1660-х у Б. була повалена влада Речі Посполитої, проте 1665 містечком заволоділо польс. військо на чолі з С. Чарнецьким, який наказав вирізати тут все населення.
Таким чином Боярка постає як значне сотенне містечко, яке мало оборонні укріплення і було готове в будь-який час до захисту від нападників. Крім того поселення відігравало певну військову стратегічну роль – в ньому певний час базувався козацький Чигиринський полк. Населення Кам’яного Броду було досить чисельним, причому кількісно міщанство значно переважало козацтво і шляхту.
